НАВЧАЛЬНО-ПІЗНАВАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ ТА ЯКІСТЬ ІНШОМОВНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНЬОГО ВІЙСЬКОВОГО ФАХІВЦЯ

О.М. Єфімова
Національний технічний університет України «КПІ»
 
Ефективність здійснення іншомовної підготовки у вищих військових навчальних закладах (ВВНЗ) забезпечується цілеспрямованим методичним управлінням, яке створює умови для встановлення педагогічної взаємодії та самоактуалізації особистості майбутнього офіцера.
Комунікативно-орієнтоване навчання іноземної мови надає курсантам ВВНЗ можливість опановувати техніку спілкування та мовленнєвого етикету, а також виконувати різноманітні практичні комунікативні завдання, розв’язання яких супроводжується вивченням стратегії і тактики діалогічного та групового спілкування. Іншими словами, курсанти отримують задатки мовленнєвих партнерів. Слід наголосити, що більш ускладнена мовленнєва взаємодія у спільній групі виказує продуктивність впливу на співрозмовників, а ширше – на навколишню дійсність. На думку Майкла Бірома „особистість, яка володіє комунікативною компетентністю, може приносити користь і суспільству загалом” [4, с. 118].
У процесі навчання в основному використовується адаптивна схема управління процесом формування іншомовної комунікативної компетентності (ІКК) курсантів:З – С – А (замкнуте – спрямоване – автоматичне), яка передбачає високу ступінь їхньої самостійності при виконанні завдань і вправ у групах, парах та індивідуально. При ознайомленні нової теми на практичних заняттях з іноземної мови або під час самопідготовки, коли курсанти не можуть обійтися без додаткових консультацій, викладачами використовується репетиторська схема управління процесом формування ІКК: З – С – Р (замкнуте – спрямоване – ручне), яка нагадує систему тьюторства – академічного консультування.
Варто зазначити, що система тьюторства є поширеною формою організації навчального процесу в більшості європейських вищих навчальних закладів, у межах якої здійснюється результативне проектування індивідуальних освітніх маршрутів. Тьюторство – це своєрідна практика індивідуального освітнього супроводу, орієнтована на побудову та реалізацію персональної освітньої стратегії, що враховує особистий потенціал людини, існуючу освітню і соціальну інфраструктуру та завдання основної діяльності [3].
У вітчизняній педагогічній теорії та практиці проблема тьюторства залишається недостатньо розробленою. Побіжно цієї проблеми торкалися А. Алексюк[1], розглядаючи тьюторські завдання як форму роботи, Н. Дем’яненко, аналізуючи теоретичний аспект цього освітнього засобу [2].
Таким чином, методичне управління процесом формування ІКК курсантів передбачає використання: 1) в основному адаптивної і зрідка – репетиторської схем навчання іноземній мові; 2) методу порівняння соціокультурних і військових реалій, який співвідноситься з методом лінгвокраїнознавчого зіставлення; 3) навчальних автентичних текстів, що містять соціокультурну та військово-професійну інформацію; 4) комплексу дидактичних вправ для активізації словникового запасу, оволодіння логіко-семантичними основами роботи з текстом, вироблення динамічного смислового сприйняття текстової інформації; 5) ігрових методик, передовсім рольових і ділових ігор.
Як свідчить аналіз емпіричних матеріалів, основними компонентами ІКК курсантів ВВНЗ є: а) сфери комунікативної діяльності, теми, ситуації та програми їхрозгортання, комунікативні і соціальні ролі, мовні дії та мовний матеріал (тексти, мовні зразки і формули мовного спілкування); б) мовний матеріал (лексичні одиниці, граматичні форми та конструкції, фонетичний мінімум); в) навички розуміння і використання мовного матеріалу в усних і письмових видах мовної діяльності іноземною мовою; г) уміння усного та письмового іншомовного спілкування, що корелюють з відповідними сферами діяльності майбутнього фахівця військової галузі, у тому числі в інтеркультурних ситуаціях; д) система знань національно-культурних особливостей та реалій країни досліджуваної мови, мінімум етикетно-узуальних форм мови й уміння користатися ними у різних сферах мовного спілкування; е) навчальні уміння, у тому числі раціональні прийоми розумової праці, що забезпечують культуру засвоєння мови в навчальних умовах і культуру спілкування з його носіями
Практичний досвід та емпіричні дані експериментального дослідження свідчать, що усі труднощі формування ІКК переборні лише за умов використання технологій комунікативного методу навчання (порівняння реалій, автентичні тексти та ін.), а також за наявності науково розробленої системи навчання спілкуванню іноземною мовою, підкріпленої відповідним навчально-методичним забезпеченням, що дозволяє здійснювати планомірну і систематичну комунікативно-спрямовану роботу з іншомовним матеріалом на різних етапах процесу навчання та поступово забезпечує його автоматизацію, що завершується на останньому практико-орієнтованому етапі в ситуаціях міжкультурного спілкування у процесі рольових і ділових ігор з урахуванням вікових і психологічних особливостей курсантів.
Усі вище зазначені дидактичні підходи до відбору змісту, методи, форми та засоби формування ІКК реалізовуються залежно від конкретних педагогічних завдань, що розв’язуються викладачами на тому чи іншому етапі фахової підготовки майбутніх військових фахівців. Узагальнюючи дидактичний підхід до організації управління процесом формування ІКК, центральною ланкою виступає курсант як суб’єкт навчального процесу та як суб’єкт міжкультурної комунікації. Водночас викладач також є ключовою фігурою прогресу навчання, а відносини між викладачем і курсантом засновані на співробітництві та рівноправному мовному партнерстві.
У навчальному процесі ВВНЗ мають місце спеціальні цілі та завдання щодо вивчення іноземної мови, які акцентовано враховують психологічні особливості курсантів, їхні мотиви й інтереси. При цьому викладачі мають опиратися на положення сучасних методик і технологій навчання іноземної мови у вищій школі.
Отже, передбачається оволодіння курсантами основними уміннями іншомовного спілкування:передавати на іноземній мові повідомлення у формі монологічного висловлювання (у межах зазначеної тематики); обмінюватися інформацією у процесі діалогічного спілкування (відповідно з цілями, завданнями й умовами мовної взаємодії), здійснюючи при цьому визначені комунікативні наміри з дотриманням мовного етикету (знайомство, представлення, встановлення та підтримка контакту, запит і повідомлення інформації, спонукання до дії, вираження прохання, згоди чи незгоди з думкою співрозмовника, завершення бесіди); сприймати на слух інформацію при безпосередньому і дистанційному (розмова по телефону) спілкуванні у межах відібраної тематики, сюжетів і ситуацій спілкування.
Таким чином, системна і послідовна реалізація всіх етапів формування ІКК дозволяють описати передбачуваний результат навчально-пізнавальної діяльності курсантів у контексті оволодіння майбутньою професією та чітко визначити необхідну якість іншомовної підготовки майбутнього військового фахівця.
Література:
1.                Алексюк А.М. Перспективні освітні технології: наук.-метод. посіб. / А.М. Алексюк, І.Д. Бех, Т.Ф. Демків, І.Г. Єрмаков, І.О. Завадський; за заг. ред. Г.С. Сазоненко. – К. : Гопак, 2000. – 560 с. – (Серія: Сучасна освіта України).
2.                Дем’яненко Н.М. Педагогіка вищої школи: підручник / АПН України; Інститут вищої освіти / В.П. Андрущенко, І.Д. Бех, І.С. Волощук, О.В. Глузман, Н.В. Гузій, Н.М. Дем’яненко; за ред. В.Г. Кременя. – К. : Педагогічна думка, 2009. – 256 с.
3.                Єфімова О.М. Формування іншомовної комунікативної компетентності курсантів під час оволодіння фахом у вищих військових навчальних закладах /О.М. Єфімова// Вісник Національного технічного університету «Київський політехнічний інститут». Серія: Філологія. Педагогіка: Зб. наук.праць. – Київ, 2013. - №1 – 144с. – С.95-105.
4.                ByramM. Fromforeignlanguageeducationtoeducationforinterculturalcitizenship: essaysandreflections/ MichaelByram. – Clevedon: Multilingual Matters, 2008. – 272 p.