You are hereНАВЧАННЯ ІНОЗЕМНИХ МОВ СТУДЕНТІВ ТЕХНІЧНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ І ПРОБЛЕМА ЗДІБНОСТЕЙ

НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНИХ МОВ СТУДЕНТІВ ТЕХНІЧНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ І ПРОБЛЕМА ЗДІБНОСТЕЙ


Н.С.Саєнко
професор, кандидат педагогічних наук,
Національний технічний університет України «КПІ»
 
         Навчально-виховний процес університетської іншомовної освіти передбачає не тільки підготовку студентів до продуктивного спілкування в полікультурному середовищі, а й формування особистісних характеристик, значущих для ефективного професійного функціонування на засадах креативності. Готовність сприйняти та інтеріоризувати нові ідеї, уявлення, знання і технології, створювати на їх основі новітні інтелектуальні продукти потребує розвитку когнітивних процесів і особливостей майбутніх інженерів.
Багатовекторна спрямованість такого завдання актуалізує проблему розвитку здібностей. Серед здібностей особливе значення має здатність до навчання (російською мовою «обучаемость» Н.А.Менчинська), яка в широкому значенні являє собою здібність до засвоєння знань і способів дій, готовність до переходу на нові рівні навченості. Здатність до навчання (за Н.А.Менчинською) – система якостей особистості студента, яка емпірично характеризує його можливості у засвоєнні навчальної програми – знань, понять, навичок, вмінь  тощо. Як загальна характеристика психічного розвитку, здатність до навчання дозволяє досягти більш високого рівня формування узагальнених принципів дії і способів дії. В роботах різних авторів така здатність характеризується різними ознаками:
-  активність орієнтування в нових умовах; ініціатива у виборі необов᾽язкових завдань; самостійне звертання до більш складних завдань; наполегливість в досягненні поставленої мети; «перешкодостійкість» як вміння працювати в ситуаціях перешкод,  завад, відволікань; сприйнятливість, готовність до допомоги інших, відсутність супротиву (А.К.Маркова);
- темп; економічність внутрішніх ресурсів і ресурсів темпоральних; обсяг матеріалу, на основі якого досягається рішення нової задачі, кількість кроків для її самостійного рішення; обсяг дозованої зовнішньої  допомоги для досягнення результату; час, витрачений на рішення; здатність до самонавчання; працездатність; витривалість (З.І.Калмикова);
- відкритість до допомоги інших; перенос відомих способів рішення задач в нові умови; здібність вирішувати задачу різними способами; пам᾽ять на загальні поняття; швидкість утворення нових понять і способів діяльності; гнучкість розумових операцій; узагальнені знання; готовність до переходу на нові рівні розумового розвитку (Б.Г.Ананьєв, Н.С.Лейтес, Б.В.Зейгарник, О.М.Морозов та ін.).
 В узагальненому вигляді показники здатності до навчання дослідники зводять до п᾽яти основних:
темп просування в оволодінні знаннями і формуванні навичок і вмінь;
легкість такого просування (без надмірних зусиль, втоми, стресу);
гнучкість і швидкість в переключенні на нові способи і прийоми роботи;
перенос засвоєних способів рішення задач в нові умови;
міцність збереження засвоєного матеріалу і сформованих навичок і вмінь.
В психофізіології здатність до навчання розуміють як пристосованість, в  психології – як розумовий розвиток у динаміці. До того ж психологи розрізняють загальну здатність до навчання, тобто здібність до засвоєння будь-якого матеріалу, і спеціальну – здібність до засвоєння окремих видів матеріалу або матеріалу різних сфер науки,  мистецтва, фахової діяльності. Оскільки здібності не є вродженими якостями, а результатом розвитку в процесі певної діяльності вроджених задатків, здібності до навчання також можуть розвиватися в ході навчальної діяльності. В термінах проблеми здібностей загальна здатність до навчання входить в поле загальних інтелектуальних здібностей, спеціальна здатність до навчання в іншомовній освіті зазнає розвитку разом із спеціальними лінгвістичними здібностями.
Таким чином, здатність до навчання можна представити як сукупність інтелектуальних характеристик студента, від яких залежить продуктивність навчальної діяльності. В педагогічній психології до таких характеристик  відносять: а) узагальненість розумової діяльності (більшість вчених слідом за С.Л.Рубінштейном називають даний компонент провідним); б) усвідомленість мислення; в) гнучкість розумової діяльності; г) сталість/стабільність розумової діяльності; д) самостійність мислення (В.Я.Ляудис, І.І.Іл᾽ясов). При цьому сумарним кількісним показником здатності до навчання науковці називають економічність мислення. Для розвитку здатності до навчання важливим є виділення в її структурі чотирьох компонентів [1]: (1) мотиваційний, який включає пізнавальні та інші, дотичні до навчання,  мотиви; (2) когнітивно-мнемічний, до якого відносять ступінь розвинутості пізнавальних здібностей, а саме: сприйняття, уявлення, мислення, фантазії, пам᾽яті); (3) організаційний, який об᾽єднує розвинутість рефлексії на умови навчання, готовність до рішення задач певного рівня складності, навчальні дії та інтелектуальні операції, рівень саморегуляції; (4) вольові якості – працездатність, старанність. Здатність до навчання студента як суб᾽єкта навчальної діяльності проявляється в його особливостях і характері, впливає на його індивідуальний стиль навчання. Найвищий рівень розвитку здатності до навчання визначається можливостями самостійного пізнання.
Результатом реалізації  здатності до навчання є  навченість (російською мовою «обученность» А.К.Маркова), тобто володіння певним запасом знань і відповідним рівнем вміння вчитися. Завдання навчання полягає у створенні умов для реалізації здібності до навчання і переходу студента на новий рівень навченості. В термінах зон розвитку Л.С.Виготського навченість є атрибутом рівня актуального розвитку і - гіпотетично – рівня потенційного розвитку, здатність до навчання відноситься до зони найближчого розвитку.
Література:
1. Плигин А.А. Психология познавательных стратегий школьников в индивидуализации образования : автореф. дис. на соискание уч. степени докт. психол. наук : спец. 19.00.07 „Педагогическая психология” / А.А. Плигин.—М., 2009.—51 с.

Работает на Drupal, система с открытым исходным кодом.