You are hereНОВА РОЛЬ ВИКЛАДАЧА: НА МАТЕРІАЛІ НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНОЇ СПАДЩИНИ М. НОУЛЗА

НОВА РОЛЬ ВИКЛАДАЧА: НА МАТЕРІАЛІ НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНОЇ СПАДЩИНИ М. НОУЛЗА


І. М. Литовченко
кандидат пед. наук, НТУУ «КПІ»
 
Стрімкі зміни, що відбуваються у всіх сферах життя на сучасному етапі розвитку суспільства зумовили посилення ролі освіти дорослих як важливого фактора соціально-економічного прогресу. Практика викладання переорієнтовується на сприйняття людини як найвищої цінності. Змінюються відносини між студентом і викладачем, а разом з цим і роль викладача, який повинен створити сприятливі умови для самореалізації учня. У зв'язку з цим, вивчення ідей і практичного досвіду Малколма Ноулза, видатного американського вченого й засновника науки про навчання дорослих андрагогіки, становить значний інтерес.
Як показує здійснений нами аналіз педагогічних праць М. Ноулза, до надзвичайно важливої в контексті його вчення проблеми нової ролі викладача як фасилітатора в навчанні вчений звертається неодноразово. На особливу увагу заслуговує процес становлення самого М. Ноулза як фасилітатора, оскільки він був одним із перших, хто втілив ідею фасилітації на практиці та здійснив її теоретичне обґрунтування.
Вперше М. Ноулз описує процес свого переходу від виконання ролі викладача (яка традиційно асоціюється з передачею інформації) до виконання ролі фасилітатора у своїй книзі «Самоспрямоване навчання». Згодом у 3-му й 4-му виданнях «Дорослого учня» М. Ноулз повертається до цієї теми й пояснює, що така радикальна зміна розумінні своєї ролі у процесі навчання відбулася під впливом відвіданого ним семінару, який проводив професор Артур Шедлін, соратник Карла Роджерса в Чиказькому університеті.
Робота в малих групах, доброзичлива, неформальна атмосфера справила таке глибоке враження на М. Ноулза, що наступного тижня він прочитав усі книги К. Роджерса. Майбутній андрагог також зазначив, що ніколи раніше у своєму житті він стільки не читав і не працював так наполегливо, як під час участі в цьому семінарі. Крім того, він ніколи не відчував такої відповідальності за своє навчання. М. Ноулз писав, що це був захоплюючий досвід, і він вперше відчув, «що означає «загорітися» навчанням» [2, с. 180].
Саме після участі в семінарах А. Шедліна, а потім C. Хоула М. Ноулз вирішив перестати бути викладачем і стати фасилітатором навчання. Тепер його основною функцією стало не планування й передача змісту, а організація та спрямовування процесу навчання, що передбачало побудову дружніх стосунків зі студентами, оцінювання їхніх потреб, залучення студентів до планування навчальної діяльності, поєднання їх з навчальними ресурсами, а також заохочення студентської ініціативи [2, с. 181].
Варто зазначитищо від виконання ролі фасилітатора М. Ноулз отримував «психічні винагороди» іншого характеру, ніж від виконання ролі викладача[2, с. 181]. Він писав: «Замість того, щоб отримувати винагороди від контролю над учнями, – підкреслює видатний андрагог, – я отримую винагороди від звільнення учнів. І я розумію, що другий тип винагород приносить мені значно більше задоволення» [2, с. 181].
Учений також звертає увагу на необхідність звільнення студентів від контролю і тим самим «вивільнення» їхньої творчої енергії. У цьому контексті він обґрунтовує нову роль лідера. Зазначимо, що до цієї категорії вчений відносить усіх тих, хто надає допомогу дорослим у навчанні: викладачів, керівний адміністративний персонал у бізнесі, адміністраторів у сфері освіти, керівників організацій та політичних лідерів [2, c. 183]. Учений переконаний у помилковості загальноприйнятого уявлення про те, що роль лідера полягає в контролі за учнями чи підлеглими, оскільки в такому разі результат роботи буде обмежений лише уявленнями та можливостями лідера. Тому, на думку М. Ноулза, головною функцією лідера мусить бути «вивільнення енергії людей … і спрямування цієї енергії на досягнення взаємовигідної мети» [2, c. 183]. Таку форму керівництва науковець вважає творчою, оскільки вона створює умови для реалізації творчого потенціалу всіх учасників процесу навчання.
Про важливість теми контролю над учнями у спадщині М. Ноулза свідчить той факт, що видатний андрагог звертається до неї неодноразово, починаючи від найперших своїх праць («Неформальна освіта дорослих», «Як готувати кращих лідерів», «Сучасна практика освіта дорослих», «Дорослий учень»). Зокрема у книзі «Як готувати кращих лідерів» автор стверджує: щоб стати добрим лідером, слід «втратити контроль» [1, c. 12] над учнями, але при цьому надавати їм допомогу та спрямовувати їхню роботу.
На основі своїх особистих спостережень та результатів наукових досліджень М Ноулз визначив вісім характерних рис, які відрізняють творчих лідерів від «контролюючих лідерів» [2, c. 183–190]:
1.     Творчі лідери, на відміну від контролюючих лідерів, вірять у позитивну природу людської істоти. Вони довіряють людям, пропонують їм можливості реалізації амбіційних планів, передають їм повноваження та покладають на них відповідальність.
2.     Творчі лідери усвідомлюють, що готовність людей виконувати будь-яке рішення перебуває в пропорційній залежності від того, наскільки активно вони брали участь у процесі його ухвалення. Відповідно, вони залучають своїх клієнтів, працівників чи студентів до участі в процесі навчання на всіх його етапах: визначення потреб у навчанні, формулювання навчальної мети, планування, реалізації та оцінювання результатів навчання.
3.     Творчі лідери вірять у потенціал своїх підлеглих і знають, що люди завжди намагаються виправдати довіру тих, хто на них її покладає. Творчі лідери переконані в існуванні безпосереднього зв'язку між позитивною самооцінкою та досягненням успішних результатів.
4.     Творчі лідери високо цінують індивідуальність. Вони відчувають, що люди демонструють кращі показники, якщо використовують свої неповторні таланти та сильні сторони, керуються особистими інтересами й переслідують особисту мету, не намагаючись наслідувати нав’язані стереотипи.
5.     Творчі лідери спонукають та заохочують до творчості. Вони розуміють, що у світі прискорених змін творчість – це основна умова виживання індивідуумів, організацій та суспільства. Творчі лідери дають можливість людям експериментувати й учитися на своїх помилках, не боячись бути за них покараними.
6.     Творчі лідери усвідомлюють необхідність постійних змін.
7.     Творчі лідери переважно звертають увагу на внутрішні, а не зовнішні фактори мотивації.
8.     Творчі лідери заохочують людей до самоспрямованості, яка є універсальною ознакою процесу досягнення зрілості.
М. Ноулз зауважує, що цей перелік не є вичерпним і в ньому перераховано лише основні риси поведінки творчих лідерів, які він спостерігав особисто і які підтверджує наукова література. Проте, за його словами, він «бачив, як відбуваються дивовижні речі», коли така поведінка лідера втілюється на практиці і стимулює учнів до активного пошуку в процесі самоспрямованого навчання [2, c. 190].
Результати дослідження свідчать про те, що, на думку М. Ноулза, викладач повинен бути насамперед координатором навчання. Він повинен спрямовувати процес навчання так, щоб створити умови для реалізації творчого потенціалу всіх його учасників.
Література:
1.     Knowles, M. S., & Knowles, H. F. (1955). How to develop better leaders. New York: Association Press.
2.     Knowles, M. S. (1990). The adult learner: A neglected species (4th ed.). Houston, London, Paris, Zurich, Tokyo: Gulf Publishing Company.
 
 

Побудовано на Drupal, відкритій системі керування контентом